Дивився я нового "Аладіна". Офігєнно, до речі якщо ви ще ні, то бігом!
Але звернув увагу на цікавий ментальний експеримент.
Фільм майже повністю повторює ту саму стару VHS, на якій я дивився його коли дерева були великими. І це чудово. Тож коли на екрані камера виїхала за бархан і заграв початок головної музичної теми з оцими барабанами типу дрдрдрдрдр і Агроба то я майже несвідомо почав співати ту саму "арабскую ночь".
І що я чую, шановна громадо? Звісно ж, фільм дубльовано якісною українською, тому співають про "арабських ночеееей нас подих печеее". Але в моїй голові лунає те саме "арабская нооочь, волшебный востооооок, здесь чары и мееееесть отвага и чееесть дворцы и песоооооооооооооок". І в мене виник первний дискомфорт.
Але тут я звернув увагу на дитинча років шести, яке сиділо поруч. Дитинча радісно підспівувало екрану, знало слова і вочевидячки хавало ситуацію от і до!
І тут, шановна громадо, мої думки полетіли дуже далеко від, власне, кінца, і сяйнули такої штуки як державна мовна політика. І я зрозумів, що якби маленький Колумбетик в ліхіє дев'яності запхав в відєк касету українською, в нього б таке питання просто не постало, як не постало у маленького українця поряд. А можливо якби такі ж касети запхали і решта його однолітків, то особиста доля Колумбетика звернула б зовсім в інший бік, і можливо ви б зараз не читали ці строки. А в нього було б значно менше мертвих та покаліченних друзів.
І насправді ніякого "мнє так удобнєє" не існує, це вигадки бридких сєпарів в костюмах для їх йододефіцитного електорату.
Ось чому навіть будучи в побуті російськомовними чи білінгвами ми маємо вперто впроваджувати державну мовну політику. І в цьому немає лицемірства, а є тільки одне.
Майбутнє.
https://www.facebook.com/1295565782/posts/10214894923108680/🤔